У прифронтовому Нікополі притулок для безпритульних тварин переживає один із найважчих періодів за весь час свого існування. За словами його працівників, минулий місяць став першим за дев’ять років роботи, коли жодна собака не знайшла нову родину ані в місті, ані в навколишніх громадах.
Сьогодні притулок залишається домом для понад 300 собак. Багато з них потрапили сюди після жорстокого поводження, були покинуті господарями або врятовані з небезпечних районів. Частина тварин має інвалідність, хронічні захворювання або потребує особливого догляду.
Директорка БФ «Шанс на життя» Олена Вошун розповідає, що останнім часом ситуація значно ускладнилася. Через погіршення безпекової обстановки та евакуацію мешканців прибережної частини Нікополя дедалі частіше надходять звернення із проханнями забрати тварин. Водночас кількість людей, готових взяти собаку додому, майже зникла.
Попри складні умови, робота притулку не зупиняється. Лише за останній місяць після лікування додому повернулися десять тварин. Ще понад три десятки собак отримали допомогу та шанс на порятунок, хоча, на жаль, не всіх вдалося врятувати.
Особливо гостро стоїть питання перенесення притулку в безпечніше місце. Волонтери пояснюють, що це значно складніше, ніж може здатися на перший погляд. Для сотень тварин необхідна велика територія, облаштовані вольєри, постійний догляд, ветеринарне забезпечення та значні фінансові ресурси. Таких можливостей сьогодні немає ані у притулку, ані у більшості благодійних організацій.
Незважаючи на близькість до зони постійних обстрілів, команда продовжує працювати. «…Ми залишаємося в Нікополі до останньої можливості жити. І шукаємо родини моїм діточкам”, – каже Олена Вошун.
Допомагають постачальники кормів, які знаходять можливість доставляти харчування, працюють поштові служби, аптеки та магазини. Саме це дозволяє забезпечувати життєдіяльність притулку та догляд за його підопічними.
За останні місяці декільком собакам все ж пощастило знайти нові домівки у більш безпечних регіонах України. Серед них — виснажена через недбале ставлення колишніх власників Айда, врятовані з прибережної зони Любава та Шустрик, а також Фінік, Малиш і Беня. Для кожного з них переїзд став початком нового життя.
Сьогодні головна надія працівників притулку — знайти родини для якомога більшої кількості тварин. Адже кожне прилаштування не лише дарує собаці шанс на щасливе життя, а й звільняє місце для нового порятунку.
Попри війну, щоденні виклики та постійну небезпеку, у притулку не втрачають віри. Тут продовжують доглядати за своїми підопічними та сподіваються, що серед сотень небайдужих людей знайдуться ті, хто подарує безпритульним тваринам найцінніше — дім і турботу.